Незвиська бібліотека-філія 
Головна » Файли » Незвисько » Незвисько

Незвисько історичне
04.07.2015, 00:25

Незвисько історичне

Село Незвисько – одне із найдавніших поселень Прикарпаття. За архівними документами, вперше воно письмово згадується в 1343 р., згадка проведення метричних церковних книг (Шематизмгреко-католицький 1887р.) та в 1375 р. З того часу і можемо простежити його промисловий і торговий розвиток, зародження і становлення його культури. На прикладі села легко простежується багатовікова історія страждального українського народу.Перші іскри життя людини в добу середнього палеоліту (100 тисяч років до нашої ери) зафіксовані саме у Назвиську. Виявлено і пам’ятки палеоліту — стоянку первісних людей. У добу неоліту виявлено місця перших землеробсько-скотарських племен на горі “Червона” і над Дністром.

Знайдені вченими матеріальні речі і крем’яні скребачки, деревний вуголь, керамічні вироби, палена, глина, попіл, рештки кісток сільськогосподарських тварин – корови, свині, вівці, тварин – ведмедя, лося, зайця, кабана, жорна для перемолу зерна під муку, зернотерки, срібна фібула, поховання, – підтвердили факт існування древніх поселень на теренах земель села.

У Незвиську знайдено залишки наземних жител збудованих з дерева і глини, великі глиняні посудини для збереження зерна, крем’яні вкладиші для серпів, кам’яні сокири.

В IX столітті с. Незвисько, як і вся Галичина входить до складу Давньоруської держави з центром у Києві. Згодом наші землі належали до Галицького князівства до середини XIV ст. з центром у Галичі з 1113 р. На цей час припадає перша згадка про Городенку. З 1349 р. все Галицьке князівство в тому числі і с. Незвисько потрапило під владу Польщі. Почався новий етап в історії Галицьких земель. Посилилась польська культура і релігійна, експансія. На кінець XIII на початку XIV ст. вже існувало село під назвою Незвище. У справі №13361 “Дзеркало польське”(ЦДІА в м. Львові) читаємо: “Незнані Мартин або Микола, уроджений 1375 р. з с. Незвищ, оженився 1395 р. з жінкою Ганною із Гарасимова”. Письмова згадка про село припадає згідно вказаного документа на 1375 р, І село згадується як торгове містечко. А першою письмовою згадкою вважаємо 1343 р. за даними Шематизму 1887 р. у селі велася метрична книга. В  1457 р. в містечку Незвище був перший млин на всю околицю землі Галицької. Згодом їх стало три. Розташоване між горами, на прекрасній мальовничій правобічній галявині Дністра-ріки, село Незвисько стало привабливим для торговців. Пропливаючи рікою, вони міняли промислові вироби на сільськогосподарську продукцію, хутра, мед. Мали на березі Дністра торгові стоянки.

Майже 50 років Городенківщина була ареною боїв між Польщею і Молдавським князівством, яке в XV ст. захопило Буковину, землі раніше якої входили до складу Галицько-волинського князівства. В 1491 р. молдавський воєвода Стефан Великий здійснив похід на Покуття та Городенківщину і дійшов до Галича. На початку XVI ст. наш край піддавався систематичним нападам татар. В 1589 р. відбувся перший великий напад турків на села Городенківщини.

Новий період в історії села розпочався з приходом до влади Австрійської монархії в 1772 р. на Галичині. Цей період історик М. Грушевський назвав “початком відродження на ґрунті церковнім”. В селі в 1825 р. зорганізовано двохкласну школу (вже. у наш час відкрито середню школу на 366 учнів).В 1868 р. було з каменю домуровано велику церкву Вознесіння Хрестового. До того часу на цвинтарі була збудована невелика дерев’яна церква святої Парасковії, яку пізніше продали до с. Губина Бучацького району Тернопільської області. В селі діяла хата-читальня “Просвіта”. Було зорганізовано мішаний хор, драмгурток. При церкві діяли братства сестер і братів. В центрі села діяла гмінна управа і уряд на 12 навколишніх сіл Городенківщини і Тлумаччини. В селі діяла “Селянська кооператива”. Гуркіт канонад у Першу світову війну сколихнув незвиські гори. Гора Біла стала не тільки лінією фронту австрійських вояк, москалів і січових стрільців, але і їх спільною могилою. По війні австрійські власті спорудили на даній горі пам’ятник з червоного обтесаного каміння у вигляді чотирикутної пірамідальної форми. Пізніше з 1919 по 1939 рр. село попало під владу Речі Посполитої. Тяжкою і злиденною була праця трударя в різні періоди життя і існування села, але мозолисті руки освоювали землі Незвиська, зберігали свої традиції, культуру, побут і мову. Злидні, безземелля, голод і холод гнали галичан шукати кращого життя, шматочок землі, заробити трохи грошей для купівлі землі в далекі краї – Америку, Аргентину, Бразилію, Нову Зеландію, Австралію, Англію. Десятки односельчан вирушили за останні сто років в світ шукати заможнішого життя. І сьогодні їхні внуки з любов’ю до України приїздять у гості до своїх рідних і знайомих, не забуваюсь рідну мову, звичаї своїхбатьків, бережуть усе і примножують. Морем сліз і прокльонів згадують старожили і дні Другої світової війни(1941-1944 р.р.). І знову гора Біла стала лінією фронту радянських і німецьких військ. Спаленим до тла, знищеним як після виверження вулкану в Помпеї, повстало повоєнне Назвисько. Тільки висока могила посеред села, в якій покоїться понад 700 солдатів, сповіщала в день і у вечірні сутінки про страшне лихоліття і біду, що мов вихор перелетів через село. В радянський період село змінило своє обличчя, всі навколишні гори були засаджені лісами. Збудовано магазини, побуткомбінат, контору, сільську Раду, пошту, добудовано клуб, виробничі приміщення ферми, тракторної бригади, автопарк. Поряд з цим як і всі галичани, мої земляки відстоювали свою гідність, боролися за свої потоптані права, брали активну участь у національно-визвольних змаганнях за волю і незалежність України. Десятки їх були вивезені до Сибіру, заслані по тюрмах, піднімали цілину, будували шахти Донбасу і Біломорканалу. Історія мого села, мого народу багата на історичні події. Саме тут поєднано все в одне – сиві віки, день нинішній і прийдешній. Ми зросли на цих слідах, вони нам близькі, рідні і дорогі. Ця земля породила хліборобів, інженерів, лікарів, вчителів, науковців, нескорених борців за волю України українських січових стрільців, бійців УПА, українських патріотів 20-30-х р.р., які піднімали в краї, в далекій Америці національну самосвідомість. Всі твої діти земле Незвиська залишили незгладимий слід в історії села, Україні.

В 2008 р. виповнилося 665 років з часу першої письмової згадки про Незвисько. Тож ми намагалися до цього ювілею розкрити невідомі землякам не лише основні сторінки історії рідного родинного села, але й закликаємо зберегти все цінне у прабатьківських традиціях, щоб правнуки згадали із вдячністю нас та повагою. Ми звертаємось до свого минулого, передусім для того, щоб з урахуванням його уроків упевнено діяти сьогодні і краще вибудовувати майбутнє. Нехай початок XXI століття стане початком відродження с. Незвиська, так як це було у середньовіччя. Дай бог йому знову стати містечком, знаним на Прикарпатті. Адже, як писала колись Леся Українка, “… лежачим краю рідного немає, чий хліб і праця – того і земля”. Незвищанам самим потрібно засукавши рукава, кувати своє особисте щастя, працею на благо себе і держави, „…Бо прийде ворог і розоре землю, насіє збіжжя, і збере жнива, і буде хлібом люд сей годувати, і вдруге завоює Україну. Вже без меча самим блискучим ралом “. Вдумайтесь у мудрість українського генія Лесі Українки, конкретними справами збагатім село, район, і саму Україну.

Категорія: Незвисько | Додав: Luda
Переглядів: 618 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0